І більше я не повернуся у тодішню,
У форму свого недокаяття,
Я кожен постріл пам'ятаю грішний,
Я пам'ятаю смерті за життя.
Були всі різні, були кращі, й гірші,
Тепер їх сотня, що блукає серед нас,
Для когось – вулиця із назвою у місті,
Для когось – нержавіючий у серці цвях.
Дощами перемелено, притиснуто,
До кожної підошви прилипа,
Небесних ангелів сліди, які засвідчено,
В портретах, що малюють небеса.
Як живите без нас, без Бога згаданих,
Вриваючись ночами в наші мирні сни,
Чи часто в ваші очі заглядати бажано?
Бо найкоротша пам'ять – пам'ять у біди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860463
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.01.2020
автор: Катерина Лубянська