І знову сум серденько огортає,
У вирій відлітають журавлі,
Назад у юність вороття немає,
Та я не втратив почуття своі.
Твоі п"янкі вуста п"янкомедові
Квітують в серці крізь моі роки,
Я згадую розмови вечорові,
Як нам хотілось рахувать зірки.
Світились очі, ніби діаманти,
Твоє волосся пестив вітерець,
Ота стежина в споришах до хати,
Із кільцями закоханих сердець.
І знову серце трепетно співає,
Я згадую оту щасливу мить,
Чому ж душа від спогадів страждає?
Чому не можна часу зупинить?
Літа - літа, немов гарячі коні,
Летять галопом вдаль без вороття,
Душею вдячний Господу Святому,
Що дарував мені таке життя.
Я знав кохання трепетне, до болю,
Співало серце ніжності пісні,
Нам щастя дарувала Сама Доля,
Подарувала радості земні.
Коли я чую пісню журавлину,
Сум огортає, серденько щемить,
У спогади я знов душею лину,
Та плин часу, на жаль, не зупинить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860139
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2020
автор: Амадей