золотою копо́ю
серед лану стою,
підперезана туго
ліловим шнурком небокраю,
до благодатного ирію
низку за низкою
перелітних пташок проводжаю:
щасти у дорозі
і назад прилітайте з весною! –
хресно
благословляю
летять і летять,
за собою журливо кличуть,
гомонять-курличуть арки-ключі –
лебедині, лелечі, гусячі…
і журавлині кли́ни
линуть
до ирію, до теплої за морями країни,
де вічне літо – злаки-трава
і квіти,
кущі-дерева – щедрі плоди:
горіхи-ягоди,
між цямрин, наче шовк у п`яльцях,
голубіють цілющі води
у польових криниця́х…
…там троянди ніколи не відцвітають,
і килимами – пружинисті спориші,
там безтурботними ластівками витають
предків і ненароджених ще нащадків – душі…
і кожна рідна душа, що до ирію відлетіла,
віднесла на крилах
крихту тепла
і світла – землю осиротила
…так само по крихті тепла
кожна пташка бере на крила
і за обрій щорік відносить –
холоднішає осінь…
та ясніє за небокраєм ирій
мій,
де між зелені-квітів – сонячний бог
і ми з тобою щасливі удвох
29.12.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859584
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.12.2019
автор: Валя Савелюк