Не заважаю... Відпускаю...
Малюй своє життя, як хочеш...
Малюй свої в нім ідеали:
І зимні дні, і літні ночі...
Я не зважаю вже на світ.
Нехай іде своїм натхненням
І завмирає в сьогоденні.
Я не сумую від пророчень...
Я не зважаю на дзвінки.
нехай за ними лише пам'ять
Карбується вві сні віками...
А на душі так люто-зимно.
Вві сні немає лиш руки,
Що завжди в пошуках: шукала
Чому вже проміжок між нами
Та обнімала... ліпше рідного...
Не заважаю пустоті...
Нехай панує... Вже набридло:
Ти - десь згубилась поза мріями
Та десь звернула без пуття,
Чарівна, сонячна... Та марно
Гадати сонцем, коли хмарно...
Душа лиш - знов у небуття...
Не заважаю... Не тримаю...
Лаштуй своє життя у правді,
Бо ж я у нім тобі не радник...
Зимові дні... а будуть - ночі...
Я не зважаю вже на світ.
Нехай іде своїм натхненням
І завмирає в сьогоденні.
Я не сумую від пророчень...
...бо я сумую лиш без тебе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859226
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2019
автор: Володимир Науменко