На самім дні старенької шкатулки
Лежать під дощиком із фо́льги кульки
І гу́мовий, потертий часом, дід:
В правиці він тримає збіжжя сніп
(Останні жмутки жита із обжинків),
У лівій — ладна плетена сніжинка —
Він той, котрий пильнує славно рід,
Щоб за́вжди в хаті були лад і хліб.
Звичайна річ, хоч раритетна наче,
Однак торкає за живе найпаче.
З часів дитячих дідух-оберіг
Сьогодні натякнув, що рік вже збіг,
Нове святе Різдво прийде до хати--
Його б зі справжнім ді́духом вітати,
З своєї ниви зібраних колось,
Що влітку щирим сонцем налилось,
Що увібрало в себе пам’ять роду,
А не було даниною лиш моді,
Що пам’ятає прадідівський дух
І працю предків, й міцність потерух…
Якраз до свят при вході в супермаркет
Розставить ді́духів з села квіткарка,
І зіб’ється довкола неї гурт,
Мене, я знаю, не підхопить нурт…
Бо дідух особливий з поля роду:
Зернини в ньому-- з генетичним кодом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858934
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2019
автор: Valentyna_S