МЕНЧУЛ

Старий  Менчул  дрімає,там  на  висоті,
чіпаючи  у  небі,пухкенькі  хмари  дощові.
Він  велич  й  силу,над  краєм  розпростер,
розправив  крила,як  гірський  орел.

Річки,що  починають  з  схилів,своє  життя,
по  схилах  і  зворах,біжать  в  буйні  моря.
І  кожна  річка,має  свій  норов  і  красу,
а  ще  дають  річки,життя,не  одному  селу.

Менчул  могучий,як  володар  цього  краю,
за  краєм  Закрпатським,з  верху  наглядає.
Зелена  полонина,сусідка  у  Менчула,
так  ніжно,його  зеленою  ковдриною  укрила.

Вони  у  двох,аж  тонуть  у  гірській  красі,
й  красу  доповнюють,ліси  могучі  і  річки.
Ще  села,що  хатинками,по  схилах  майорять,
і  ці    хатинки,від  сонечка,перлинками  блистять.

Це  Закарпаття  і  кожна  річ,доповнює  цей  край-
і  ти  побачиш  це,тільки  більше,його  пізнай.
 Менчул  одна,з  вершин  Закарпатської  землі,
але  в  той  час,могучність  і  сила,гоцульської  душі.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857940
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2019
автор: Бабич