Небо над містом таке присоромлене,
Очі ховає за стрілами променів.
Сонце, як маківка, в синяву встромлене.
Сонце здимається квітою з коминів.
Пензлі засохлі на обрії кинуті,
Вітром розтріпані, кольору лишені,
Голі й стидом перед сонцем обвинуті.
Дряпають фарбу їх порухи стишені.
Скреслену талію в просвітках темені
Туго охоплює пояс строкатий.
Небу посильно позбутися бремені:
Перше - рум'янитись, після - смеркати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857838
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2019
автор: