Заспокійлива тиша тут душу терзає,–
Скільки ж зібрано болю людського й біди!
Ця відкрита місцина у плач затискає, –
Хто прийде розмовляти з "мовчанням" сюди.
Вибач, мамо, за те, що не часто буваю,
Бо я зайнятий надто буденним життям.
А ночами не сплю і про тебе гадаю,
Знов курю й переймаюсь сумним почуттям.
Так багато потрібних діл, МАМ, накопичив
І не часто вбачаю домівку свою,
Та до тебе прийшов, шлях цей добре я вивчив!
Як ніхто! І ти знаєш, про тугу мою...
Як тебе ж, рідна, інколи поряд бракує.
Ні! Не інколи! Завше, у будь-яку мить.
А як тиша на фронті та бій не лютує,
Погляд мій в небеса неупинно летить.
Оригінал
Тишина этих мест оглушает душу,
Сколько боли собрано внутри у людей,
Пусть открытая местность, но бывает что слезы душат,
Приходящих сюда, чтоб с "молчанием" поговорить.
Я бываю нечасто, прошу, прости ты меня,
Слишком занят, вопросами жизни и просто делами,
Но ночами уснуть не могу, и снова в тиши,
Я курю у окна и о тебе вспоминаю.
Слишком много МАМ, уж дел накопилось,
Да и дома я, вообщем то, даже не часто бываю,
Но я снова пришел, вообще-то хотел,
И я знаю, ты знаешь, как сильно по тебе я скучаю.
Мне порой, временами, так не хватает тебя,
Да кому я вру - не порой, а постоянно.
И когда на фронте, в моменты затишья, я вспоминаю себя,
Я глаза поднимая, в небеса смотрю неустанно.
16.10.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857716
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2019
автор: Юрій Шибинський