Темрява

Світ  завмирає  в  очікуванні  біди,
Ніч  заплітає  отруєне  павутиння.
Місяць  шепоче  тихенько  "вставай  та  йди.
І  не  вертайся  ніколи  сюди  віднині."

Зорі  згасають  раптово.  Скінчився  бій.
Темрява  цупко  тримає  мене  в  полоні.
Дивиться  в  очі,  говорить  суворо  "дій
Вже!"  І  вкладає  ножа  у  мої  долоні.

Я  придивляюсь  уважніше  до  ножа  -
Ніби  кришталь,  а  можливо  шматочок  криги  -
І  зігріваю  руками,  але,  нажаль,
Я  розтопити  його  все  одно  не  встигну.

Час  зупиняється.  Вічність  поміж  двома
Серця  ударами  -  прірва  або  безодня.
Вкотре  збираюсь  із  силами,  крізь  туман
Відповідаю  темряві  "не  сьогодні".

Лезо  блискуче  ламає  стальний  ланцюг.
Я  озираюсь  і  бачу  його  уламки.
Разом  вмикаються  світло,  і  час,  і  звук.
Відлік  новий  починається  на  світанку.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857627
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2019
автор: Марина Мирошина