Можливо, щось зламалось.
Ти чекала на диво,
Яке не сталось.
І близьке - неблизьке
Особливо у зливу.
Можливо, тужливо під стукіт дощу,
В грудях стискає,
Завиває у скронях
Пронизливо, як буває
На морських узбережжях
Взимку, коли стрімко
По хвилях гуляє вітер.
Можливо, думки змішались
Віч-на-віч опівночі.
І флюгер ніби навічно
Вказує на північ.
Як було тобі врізнобіч
Ще напишеш,
Хочеш ти чи не хоч,
Про всю свою гіркоту.
А зараз нав'язливо шепчеш
Собі. Коту. Чи дощу:
"Я тебе відпущу!".
Можливо, сміливо йти далі
Одразу не вийде.
Але ти тікай якнайдалі!
Дівчинко, вокзали знали
Невдаліші плани.
Можливо, затісно у сні?
Надважлива людина
Знову наснилась,
А ти усміхалась їй уві сні.
Дівчинко, це важливо:
Минуле тримай на відстані,
Страшні істини страшніші вночі.
Можливо, поїдеш світ-за-очі
І забудеш очі, в яких тонула.
Забудеш, як в них зачерпнула
Ніжності строф. І строф неіснувало.
Можливо, проїдеш чимало станцій,
Поки швидкісний потяг
Уранці приблизно о восьмій
Прибуде туди, де торішній неспокій
Не знав тебе.
Дівчинко, не шукай божевілля сліди.
Можливо...
Ні, напевно і точно!
Торішні ночі і дні.
Безбожно складні,
Рублені на півсотні
Віршів у твоєму житті
Були відкриттям з відкриттів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857245
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2019
автор: Таня Дробот