Радіка. Перлиночка громади пастухів.
Просто дівчинка. Просте село. Корови. Хати.
Річка. Луки. Віковічний ліс. І спів птахів,
Бджіл, джмелів, людей, струмочків. Жити — це співати.
Жити значить танцювати. З приводу і без.
Привід завжди є насправді: радість і здоров'я,
Молодість, завзяття, сила і блакить небес
Та краса й натхнення разом з щастям і любов'ю.
Ґовінд. Парубок-пастух з сусіднього села.
Любить Радіку з дитинства майже так же сильно,
Як вона його. І далі з цього джерела,
Із любові їх, що вічна, чиста, вірна й вільна,
Всі світи беруть початок. Отже місце це,
Це село, цей ліс, ця річка, ця зелена лука
Є усього існування вічний епіцентр.
І причина всіх нещасть і вад — це з ним розлука.
Стародавньої легенди твердження такі.
Радіка і Ґовінд — вічне джерело любові.
Та здаються нерозумними ті диваки,
Що думки ці поділяють антинаукові.
Тридцять років я займаюсь йогою, яка
Розвиває всі найкращі якості людини
І таку свідомість, що є чиста і тонка,
Інтегруючи докупи всі її частини.
І очима духу бачу я це джерело
Вічного життя, натхнення, щастя і любові.
І хоч як це дивовижно б чути не було,
Я живу в тій чистій, вічній дійсності казковій.
Радіка і Ґовінд — зовсім не прадавній міф.
Радіка і Ґовінд — дійсність. Вища. Наукова.
Бо на практиці реальний маєм досвід ми,
Що зв'язок із ними — щастя і життя основа.
Надтекучість — наша якість в вічному житті,
Чистоти безпосередній наслідок чудовий.
І в цій надтекучості, в цій повній чистоті
Не існує геть нічого більше, крім любові.
Ця любов, ця доброта не створює тертя.
Отже вічні двигуни реальні і можливі.
Вічні двигуни — це ми. І вічного життя
Таємницю осягнути кожному важливо.
Як у вільного перетворитись із раба?
Мають витиснутись струмом чистоти й любові
Заздрісність, корисливість, брехливість і злоба.
І тоді посядуть в серці Радіка і Ґовінд.
Їх споконвіку обговорювали всі.
З початку часу і до скінчення часів,
А також навіть поза простором і часом
Нікого більш не обговорюють так часто.
Всі кажуть різне — згідно з власним одкровенням.
Існують дуже різні свідчення численні.
Існують ті, хто каже, що вони — не пара,
Що він — бешкетник, волоцюга і бездара,
А що вона — старанна, вміла, працьовита
Та у мистецтвах майже всіх талановита,
Що він її ніяк нітрошечки не вартий.
Але є й ті, хто розуміє його жарти,
Хто поверхово так про нього не судачить,
Хто в його витівках, в його пустотах бачить
Яскравий гумор і невинне джерело
Веселощів та сміху, знаючи, що зло
І невідповідальність геть не притаманні
Йому і що знаходяться в якійсь омані
Ті, хто його засуджують. А є й такі,
Хто ставиться до їх любові навпаки:
Зробивши Ґовінда об'єктом поклоніння,
Б'ють чолами задля його благословіння,
А Радіка при чому тут, не розуміють.
Всі бачать тільки те, що бачити уміють.
Усі релігії ведуть до них, говорять.
Мабуть, ведуть. Але приводять лиш до горя.
До щастя справді нас приводить бакті-йога.
Бо щастя — чистота й любов, і більш нічого.
Любов і щастя — це не різне, це одне,
Це Радіка. Тож Радіка, любов і щастя —
Синоніми, що означають провідне,
Природне явище життя, яке не вкрасти,
Не знищити і не пошкодити ніяк.
Кожнісінька душа — поширення маленьке
Її. Кожнісінька душа. І ти. І я.
Її обитель — спільна батьківщина-ненька
Всіх душ. Одвічна. І одна. Одна на всіх.
Але покрив нас — чисті душі — шар омани
З якихось давніх незапам'ятних часів,
Свідомість нашу закував в міцні кайдани
Ілюзії. Ілюзія ця — егоїзм.
Він відокремив нас від щастя і любові,
Від Радіки. Він просто заслонив її,
Як хмари сонце. Але Радіка і Ґовінд,
Мов сонце, світять нам крізь шар зловісних хмар,
Хмар безума, хмар сліпоти, хмар егоїзму,
Крізь непроглядний, крізь густий, потужний шар,
Міцний, шар броньового начебто заліза.
І мантра, складена з їх сяючих імен,
Цей шар руйнує й знов пов'язує нас з ними.
Змовкає безум. А те, що було німе, —
Те мудре бачення реальності — віднині
Нам відкриває необмежене нічим
Життя, в якому є ми, Радіка і Ґовінд,
Де для нездійснення бажань нема причин,
Де вічно сповнене все щастя і любові.
Із щастя і любові складені тіла —
Духовні, чисті, досконалі наші форми.
Краса їх довгий час покритою була
І схованою. Ця краса — їх вічна норма.
Краса матеріальних тіл — це їх краса,
Що трохи пробивається крізь оболонки.
В тілах духовних ми літаєм в небеса.
Нема більш покриття. Немає більше блоків.
Немає більш пухлини з м'яса та костей.
Духовні лиш тіла по-справжньому здорові.
Духовне щастя необмежено росте.
Ми стаємо такі ж, як Радіка і Ґовінд,
Такі ж прекрасні, чисті, вільні, як вони.
І кожне наше почуття стає, як пісня.
Життя до звільнення — це моторошні сни,
І нам самим, і геть нікому не корисні.
Такий закон життя: нас звільнює любов.
Це — перший із природних головних законів.
Ми маєм вибір: скористатись ним, або
Штовхати весь цей світ до пекельних агоній.
Я люблю їх обох.
«Чому?» — думають люди.
Я люблю його, бо
Його Радіка любить.
А також через те,
Що він вічний мій друг,
Що все в світі святе —
Дар його щедрих рук.
Я люблю все, що він
Робить так чарівливо,
Коли дбає один
Про весь всесвіт пестливо.
Я так хочу його
Знати краще і ближче!
Він — у центрі мого
Зору. Він мене кличе
Своїм чистим буттям
У чудовий свій простір.
І до нього чуття
Мої тягнуться просто.
Ну а Радіку... Як?..
Як її не любити?..
Коли райдугу я
Бачу, зорі і квіти,
Доброту і любов,
Даль краси неземної —
Це Богиня і Бог
Розмовляють зі мною.
[i]30.11-10.12.2019, Чернігів-Київ[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856934
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2019
автор: Петро Рух