Інтернат видавався якимось вуликом. Щодня , за звичним режимом, діти вирішують школярські та досить недитячі проблеми такого суворого життя. Воно приносило їм крихти радощів, але вирватися десь назовні, почати будувати свій дорослий світ було мрією кожного з вихованців. Хтось малював себе у дорослому житті вже з початкової ланки школи, а дещо старші, ледь досягнувши пубертату, вже відчували себе самодостатніми. Діти ставали теплими та відвертими, коли проводиш з ними не виховну бесіду, а в капцях та халаті дивишся з ними телевізор і тримаєш когось на руках. тут вони плетуть з твого волосся зачіску, сидять поряд, в ногах на килимі. Ми розповідаємо один одному історії, сміємося і обговорюємо героїв побаченого фільму. В такі хвилини чути, як називають учителів, вихователів...Вони розповідають один поперед одним історії з життя своїх батьків і жоден з них не говорить про них погано.Тепло, комфорт, чистота, смаколики і добротна їжа, увага і вміння дати зрозуміти, що переживаєш за них. Відчуття спокою в домі- ось той мінімум, який стає ключем до сердець.
" Ну, що там, у школі?",-запитую малого Олексійка, який першим прийшов з уроків.- Як в тюрязі,- відповіло дитя і мерщій побігло до гардеробної. Тут відразу приводить до порядку свої черевички і ставить їх на сушильню...Поволі заповнюється гардеробна куртками і пальтами різних розмірів. І вже ніхто не сипле в чуже взуття кнопок та гвіздків. Діти якось за лічені місяці пом'якшали. Старші , яких малі називали аборигенами, все рідше втікали "на волю". А звідти до інтернату приходили все нові і нові діти...
Вірунця - сині очі волошкові, ямочки на щічках.Не дитина, а лялька жива. Сьогодні вона щебече,як хоче навчитися ліпити тістечка і пригостити ними свого татка. Свого найкращого татка.Він мерзне в своєму гаражі - єдиному притулку, який став йому житлом. Безхатьченка Вірунця називає татком.А як же ще?Це ж бо він підібрав її, маленьку, в пелюшках,покинуту на лавочці одного з вокзалів. .. Приніс її до дитбудинку і з тих пір, мало не щодня, провідує доцю. Викинутий суспільством, забутий байдужістю близьких,новоспечений татко приносить печиво та яблучка, грається з дітьми, розповідає різні казкові нісенітниці. Правила жорстокого суспільства не дозволяють цій Людині вдочерити чи взяти офіційно опіку над Вірочкою. Та синьоока лялька сьогодні піде помічницею тьоті Наді на кухню, де навчиться власноруч готувати найкращі тістечка і неодмінно пригостить свого татуся. А він прийде- чи дощ, чи спека...Він прийде, тому що відчує, як вона його жде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855914
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2019
автор: СУЛ