Кроки постихають незабаром.
Різні відлунають голоси.
Очі посміхнуться срібним хмарам
й зморені зануряться у сни.
Все це так одвічно, так буденно,
що незручно вірити в кінець:
мешканцям там холодно, і темно,
рима ні до чого й олівець.
Там нечистий, злющий, як підранок,
зробить вам, що батюшка казав:
п'яти налоскоче наостанок
й кине, не жаліючи, в казан.
Там, де звідав блазень злого броду,
скрізь — чужинські блузи та бузки
й гонить вітер ближче до народу
то буржуйські байки, то буйки.
Бита шльондра корчить демократку,
збоченці сплелися в па-де-де...
Витримайте, віченьки, до ранку –
вранці вся та нечисть пропаде.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855645
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2019
автор: Олександр Таратайко