А що ж спостерігаю я у валовому віршо - і прозотворінні

Художня  література  -  це  перед  усім  можливість  говорити  про  морально-етичні  проблеми.  А  що  ж  спостерігаю  я  у  валовому  віршо  -  і  прозотворінні  "будівничих"  Клубу  Поезії???  І  відстежую  вже  роками...    

У  неодно-авторових,  та    однорідних  втім  за  слабкістю  та  текстовою  убогістю  навалою,    губляться  дійсно  цікаві  й  талановиті  митці.    Число  їх  мале.  Твори  їх  -  великі.  Не  за  об*ємом  рядків,  за  змістовністю  та  внутрішнім  складом,  цінностним.  
Я  назву  число  таких.    Адже,  саме  вони  можуть  підвищити  нове  число  самоврядовуваних  творчих  одиниць...  Свого  роду  автономних  систем  із  неоднорідним  національним  складом...

Не  буду  наводити  тут  порівняльні  тексти  (вдалі  і  безталанні),  аби  не  постити  нездар  -  представників  різних  професій.  Доречі,вважаю,  що  коли  людина  береться  писати  погані  у  літературному  відношенні  тексти,  то  поганить  так  само  вона  й  свої  професійні  справи...  

Між  літературою  минулого  століття  і  сьогодення  -  прірва.  Такя,  мов    письменність  домоонгольської  Русі  та  старофранцузська  поезія.    Із  цього  приводу  я  не  буду  тут  деьатувати.  А  розпочну  огляд  та  похвалу  тим  текстам,  заради  яких  і  затяв  цей  нарис.
Ось  -  і  перший  пішов...

Tanita  N    не  так  давно  розмістиоа  вірш  "Лишень  жди…"  Новожу  його  фрагмент.  Цілком  хто  захоче    -прочитає  на  сторінці  авторки,  аби  і  у  такий  спосіб  поширити  коло  справжніх  поціновувачів  поетики...

Місто  Лева  запалило  ліхтарі.
І,  містичним  все  зробилося  навколо.
Перехожі  поспішають,  хто  куди.
Я  займу  в  кафе  десь  вільний  столик.

Накриває  ніч  знайомий  силует
шпилів  привокзального  собору.
Пахне  свіжоспечений  багет,
що  купив  напевно,  хтось  собі  додому....

ID:  847258


Мені  подобається  незатяганість  римо-слів.  Вдало  які  передають  сум  про  радість.  Про  зустріч  і  розставання,  неменуче...  Перехідним  етапом  дисципліни  самого  буття  нашого...  І  пряма  мова,  умащена  поетизмом  непідробним,  про  реальне  життя,  навіть  сторонньї  людини,    що  несе  собі  додому  багет,  свіжоспечений...  Невже,  читачу,  ти  не  відчуєш  запаху  того  хліба....


Гарна  поезія  -  приют  під  старість.  Тому,  знову  і  знову,  чаруюсь  диво-рядками,  котрі  трапляються  мені.  Ось  -  ще  один  твір.  Він  увесь  причудовий.  Втім,  як  і  спершу,  наводжу  (умовно-кажучі)  уривок.  Хай  читач  відкриє  сайт  автора,  затамувавши  подих.
Автор,  чи,  скорше  авторка  Rekha,  подала  свіжий,  як  подих  вірш  "Вот  такого…"

Я  хочу  тебя  касаться...  дико-искренне,
чтобы  знал  ты,  что  в  моей  судьбе  единственный,
чтобы  кожей  ощущал,  что...  ненаглядный  мой,
и  другого  никого  совсем  не  надо  мне...
Чтобы  звёзды  растворялись  так...  смородинно,
среди  ночи  окружали  хороводами,
чтобы  мог  ты  что  угодно  им  загадывать,
да  и  я  -  одно,  и  только  -  ненаглядного,
бесконечно,  словно  свет  и  воздух,  нужного,
и  кого  давно  своим  считаю  суженым,
вот  такого...  как  ты  есть.  Тебя,  единственный!
Близко-близко...  Жадно-жарко...  Дико-искренне...
ID:  855733

Мені  подобається  тут  настрій,  що  підіймає  дух.  І  не  тільки.  Творіння,  зроблене  силами  абстракції  талановитого  поета,  (  а  поетками  називали  раніще  суто  невдах),    без  промоушингу  критика,  нажаль,  може  залишитися  обабіч  торного  шляху...    Я  не  хочу,  аби  цей  вірш  загубився  у  нетрях  І-нету,  я  його  пропагую!  Адже,  читаючи  справжні  твори,  ми  перевіряємо  себе...  

Коли  у  1929  році  почав  з*являтися  у  кіно  звук,  настало  нове  його  життя.  Не  тільки  живі  картинки,  але  й  відчуття  справжного  дійства.  Втім,  не  всі  одразу  в*їхали  у  це...  Приміром,  Чарлі  Чаплін  заявив:  "  А  я  не  знаю  який  голос  у  мого  Чарлі...".  Вірш,  від  автора  Infantis,  уривок  з  якого    наводжу  нижче,  схожий  за  вище  мною  наведене  порівняння  справжнього  дійства.    Пересвідчитися  спробуйте,  ризикніть:

Я  бачив  Вас  ще  в  час  малого  Сходу,
Як  розводив  у  глеках  мідну  хну,
Коли  дививсь  у  дзеркало,  як  в  воду,
І  бачив  Вас,  тоді  коли  без  згоди,
Свою  любов  розмарену  вдихнув.
Я  бачив  Вас,  здається,  поза  часом,
В  пливких  дрижаннях  сонця  на  воді,
І  хвилювались  образи  невчасні,
Коли  і  сліз  не  розбереш  в  цій  чаші,
Яку  подали  випити  Тобі.
Я  бачив  Вас,  і  не  в  числі  забутих,
Потоплених  у  пам’яті  моїй...
ID:  855944
Рубрика:  Вірші,  Лірика

Мені  подобається  свідома  відвертість  спроби  пливких  дрижань  усоього  тексту.  Схожість  до  марення  у  пустелі  байдужості  часу.    Все  тло  тексту  неначе  сам  успіх  альтернативних  можливостей  образотворення.  

(Далі  буде)

А  поки  що  -  нова  пісня  від  молодої  Рок-групи:
https://www.youtube.com/watch?v=LTCmY_2NVnU&feature=youtu.be&fbclid=IwAR3APKiHQKqE8WqHCO3Prgf7OqehIVUbnj9JcLc5k8UvTILj5NxyW2ASn4A

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855617
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2019
автор: Сумирний