"Ти повинен привчити себе дивитися в бездонні глибини"
"Якщо жінка не з боязких, то вже її хоробрість не має меж!" Жуль Верн "Подорож до центру Землі"
Чую пхикання в праве вухо
Те, що тиснеться в центр Землі.
А у лівому звучно глухо - гул обридлої тиші.
І дратує. Однак я - жінка,
Що інстинктом її є жалість
До усього, що гірко плаче, чи дурне рече.
А відтак переймусь:
Може це просто сон
Серед сонмів безсонних ночей загубився, злякався?
Може це тільки бич
В руках у пого́нича
Захлеснувся ляскотом поміж сліпих копит?
Може це все непросто,
Як перейми в незрілої?
Може демонам млосно споглядати людську благодать?
І в такій плутанині думок
Мене, одурілої,
Вистачає на найкоротший крок -
Так, це сон!
Я скликаю для нього рать!
Гей, маленький як джміль, не дзижчи!
Гей, великий як крокодил, не плач!
Як не знаєш ще власних сил,
Як не бачив, то на - побач
У моїй голові, що достоту - тобі тлумач.
Там узрієш,
Як розперезане немовля,
Що ручки-ніжками не володіє,
Вередує і вимагає,
Бо незріле.
Це верти́ться моя Земля,
Що до ранку заледве поспіє
Дослідити усю Черепаху
Без страху́.
Балансую межи орбітами -
Хто з нас гостем є, хто - хазяїном?
Засвітає зоря в черепашачім оці -
Рівноваги вісниця.
Аж тоді ти мене покинеш,
Перламутровий сховку темряви!
Аж тоді я тебе покину,
Ночі підки́дьку.
А допоки ти - сон,
Серед сонмів ночей безсонних,
Все на тебе маленького скинула -
Посортуй!
Я тобі в унісон,
У подобах твоїх фасонних,
З глибини на поверхню зринула
Всує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855537
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.11.2019
автор: