Коли сонце відхилить фіранку,
Розбуди мене, милий, прошу.
Кави чорної філіжанку,
Подаси? Усміхнусь... Не згрішу,
Зазирнувши у вічі, розкажу́,
Де блукала цілісіньку ніч;
-Дивно свічі сіяли, мов стрази,
А мене умовляв світлий принц:
- Залишитись, хоча б на хвилину,
(скрипалі вже заграли гавот),
Він хотів би мене, за дружину,
Та чомусь все не випаде лот.
І в пас'янсах якась мішанина,
Та й король вже насупив чоло...
Може б я все таки залишилась
І самотньо йому б не було...
................................................
Та здалося мені все не милим,
Поруділим, побляклим, пустим.
З крилець пил я легенько струсила,
Враз розвіявсь примарності дим.
(Десь годинники ранок будили)
Хай їм грець, снам облудним таким.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855467
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2019
автор: @NN@