День пам’яті… Сльозами віск стікає

Як  страшно!  Господи!  Сльоза  гаряча…
Від  жаху  навіть  голосу  нема….
Не  люди  це  зробили!  Серце  плаче!
Безвихідь…  Пастка..Голоду  пітьма…
Мале  хлоп’я  голівонька  пташати,
Живіт  опухлий,  соломинки  руки…
Таких  мільйони!  Можна  пробачати?!
Могили  стогнуть…  Ці  голодні  муки
Народу  нашому  «совєти»  принесли.
Жахливі  кадри  на  кіноекрані…
Ми  не  забули!  Пам’ятаєм  ми!
Селянська  хата  –  комісари  невблаганні.
Забрали  навіть  кашу  з  казанка…
Безсила  мати  і  голодні  діти.
«Матусю,  хлібця…»  і  слабка  рука
Шукає  крихти  «Мамо,  їсти…їсти..»
В  колисці  меншенький…  Не  плаче  вже  мовчить.
Життя  у  ньому  крапля  догорає.
Село  зніміло.  Світу  не  болить,
Як  Україна  в  муках  помирає….
День  пам’яті…  Сльозами  віск    стікає,
На  свічечці,  а  в  полум’ї  над  нею,
Чиясь  душа  знекровлена  ридає,
І  шепіт  горя  чути  над  землею…

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855242
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2019
автор: Наталка Долинська