Великий голод

Вони  ходили  по  сухій  стерні  
З  надією  знайти  ,хоч  колосочок,
І  так  заснули  на  святій  землі,
Молода  мати  і  її  синочок...

 Голодна  смерть  їх  помахом  скосила
 Й  лежать    край  поля  ,  наче  лебедини...
 Синочка  ще  хустиною  накрила
 І  міцно  пригорнулась  до  дитини.

 Лежать...  Напроти  неба,на  землі,
 Яка  їх  стільки  років  годувала...
 Ридає  з  болем  чорний  день  в  імлі,
 Великий  голод  ,  наче  та  навала.

 Кругом    лиш  трупи.  Ворон  клює  очі,
 Усі    зморені  ,  одні  лиш  кісточки...
 І  кожен  день  ставав  темніший  ночі,
 Як  з  голоду  вмирали    діточки.

   Просили  хлібця  в  Боженьки  святої,
   Хоч  крихточку  ,  щоб  голод  заморити.
   Тепер  лежать  серед  ріллі  сухої...
   А  так  хотіли  жити  !  Просто    ЖИТИ!

   Бездумними  ,  відкритими  очима,
   Дивились  сумно  десь    за  небокрай...
   Ворог  стояв  і  нищив  за  плечима,
   Дай  ,  Боже  ,  кари!  Ворогів  скарай  !

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855202
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2019
автор: Калинонька