Вони зустрілись вперше очі - в - очі,
Дивились пильно в снайперський приціл.
Десь бачив їх, в Криму, чи може в Сочі,
А тепер кожен мусить вцілить в ціль...
Згадалось море, хвилі аж до неба,
Він милувавсь усмішкою її.
Тепер у серці стало так ганебно,
Співати перестали солов'ї.
І ось вона вже жертва у прицілі,
Не роздивитись більш її краси.
У серці завивають заметілі,
З'явились краплі на чолі, роси.
Неначе небо рвалося шматками,
Щось стукотіло в кожній голові.
А деж кохання, що було між нами?
Їх розділяли відстані малі...
Вона йому також дивилась в очі
І не змогла натиснути курок.
Ось так вони стрічалися щоночі,
Та не робив ніхто на зустріч крок.
Вони були колись такі щасливі,
Він українець, з Ро́сії вона.
І впали сльози наче сильні зливи,
Як задвигтіла матінка - земля.
Летіли кулі і стріляли гради,
Ніхто не думав, що ота війна.
Додасть у серце їм тієї зради
Якої вже не винесе вона.
Тепер приціл і лиш кохана в ньому,
Блакитні очі в посмішці уста.
Навбридла та війна йому самому
І та гірка, пекуча висота...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855076
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2019
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)