КРІЗЬ ВЕЧІРНЮ НЕГОДУ

Хай  кажуть  нам,  що  випали  сніги
На  наші  скроні  купами  страждання!
Та  ми  удвох  все  ж  зберегти  змогли
В  своїх  серцях  найкращі  споминання.

Оце  іду  додому  крізь  дощі
По  польовій  роздовбаній  дорозі.
Душею  чую:  ти  також  не  спиш…
Єство  твоє  огорнуте  в  тривозі.

Стрибає  твань  навсібіч  із-під  ніг,
Потужні  вихори  немов  з  цепу  зірвались!
Світить  вікно  для  мене  на  всю  ніч.
Я  не  зіб’юсь,  лише  б  мене  чекали.

По  небу  хмари  диким  табуном
За  щітку  лісу  чвалом  понеслися.
Ніби  земля  постала  уверх  дном
І  всі  річки  навсібіч  розлилися!

Там,  за  стіною  щільного  дощу,
Тернові  очі  поглядають  в  шибку.
Пасмо  волосся  спало  на  щоку,
Шовкова  хвиля  огортає  шийку…

Як  же  забути,  як  я  цілував
Ці  синюваті  жилки  біля  вушка
І  як  троянди  з  твоїх  губ  зривав,
Моїх  небес  омріяна  голубка?!

Коли  прийду  додому,  то  скажу
Вже  в  котрий  раз  подяку  всьому  світу,
За  те,  -  єдине,  -  чим  я  дорожу,
До  кого  в  серці  полум’я  привіту!

Це  ти  –  мій  ангел,  ти,  -  душа  моя!
Тебе  люблю  я  віддано  і  палко.
Як  буде  треба,  то  віддам  життя
Тобі  одній!  –  для  тебе  хіба  жалко?

16.11.2019
 
       

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855072
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.11.2019
автор: dovgiy