Наймилішій та щирій дівчині на Світі, Олечці, що так рано пішла від нас цієї осені за обрій у небесну височінь
Сльозами горю не зарадиш
Та не вгамуєш гострий біль.
Душа застигне і побачиш,
Як згадка лине звідусіль.
Знов кожен сон вона тревоже
І посміхається в вікні.
Даруй же сили, милий Боже,
Щоб пережити дні страшні.
Щоб заспокоїтись хоч трохи,
Не прокидатись уночі.
Хай не ростуть чортополохи
На серці, Бога клянучи.
Ти дав, ти взяв, не сперечаюсь,
Але ж навіщо рано так?
Я від образи задихаюсь…
Який ти, Господи, дивак.
Коли забрав її до неба,
То вже врятуй і збережи.
Хай буде так, як долі треба.
Здолати біль допоможи.
28.10.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855034
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.11.2019
автор: Сергій Дроботенко