Знову зранку зіронька згасає
знову жовте листячко тремтить,
сонечко, сліпуче і безкрає,
меркне і холоне вочевидь.
Є ще прірва часу для картання
й роздумів непроханих про суть –
там, де ти беззахисний до рання,
де гріхи підходять і скубуть.
Ждеш того світання, мов спасіння
жде в сумному віці кожен з нас,
як у квітні – доброго насіння
й дотика забутих Божих ласк.
---
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2019
автор: Олександр Таратайко