Майже зима. Повітря холодно-вогке.
І та вологість сковує льодом душу.
Та осінь пізня знайомила нас, проте,
Кожен дотик весняний забути мушу.
І все, що було, забути. Інакше ніяк.
Час невблаганний. Він мене не тримає.
Цілуєш до болю. Стискаю долоню в кулак.
Мовчиш. Нічого вже мене не питаєш.
А я лікуюся від своїх почуттів,
Видаляючи назавжди сторінки в соцмережі.
Я - твоя примха. Тоді ти так захотів,
Але не врахував, що у серця також є межі.
Залишається пам'ять. Нічия в тому вина.
Кохання лікує душу. Так треба жити.
І хоч між нами висока глуха стіна,
Я крізь шпаринку буду для тебе світити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855014
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2019
автор: Поцілована Сонцем