Та перша зустріч із ним, як і остання, здається була спонтанна…

Та  перша  зустріч  із  ним,  як  і  остання,  здається  була  спонтанна.
Твій  божевільний  янгол  із  крові  й  плоті,  його  подоба  в  мені  двоїться.
Весною  пахло  в  ту  ніч  у  ліжку  й  на  простирадлах  цвіли  каштани.
Я  відчувала  його  вогонь  на  твоїх  плечах.  Ти  казав  «Дурниці».

Коли  гострили  леза  й  мечі,  проживав  мене  і  в  холодну  зиму
Ішов  босоніж.  Крило  обвисло  й  мироточило  на  мерзлі  квіти.
Я  не  хотіла  вирить,  що  ми  назавжди  залишимося  чужими,
Я  не  хотіла  знати,  коли  ти  вперше  не  зможеш  мене  зігріти.

Ти  говорив  про  вічність,  про  втому  й  про  те,  що  ранок  буває  млявим.
Що  я  як  м'ята,  що  в  простирадлах  –  вишні,  що  янголиці  -  це  сни-фантоми.
Що  маячня  -  про  крила.  Що  у  коханні  цинічно  шукають  слави.
…Хтось  сплутав  карти.  Дощило.  Він  повернувся  в  небо,  а  ти  додому.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854812
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.11.2019
автор: Юлія Радченко