І знову у початок ця буденна тиша
З осінньоі печалі і жалів
Вона зворушливо тонким зучанням
В день і вно́чі,дире оголине єство.
Ця тиша вітру, простору і неба
Вібрує тятиву в кудись
Немає більш ніякоЇ потреби,
Як зупинитись в ній, послухати себе.
О,тиша,як дзвенить ця тиша!
З усіх дзвіниць у ввись,
Збирає сіль подолами узвишшя
І випадає в океан пречистотою у віки.
Ця тиша непорушна,дивовижна!
Німа на дотик і незрима простакам,
Усмоктана у заметіль зірок найвища
Ти дихаєш ще тут,а відчуваєш іі Там.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854575
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.11.2019
автор: Плискас Нина