Де раньше смереки здіймалися в висі
На пагорби лисі лиш очі впялися
Вже сонечко світле там клониться спати
У перекалічені рідні Карпати.
І стало тривожно – чи світ окаянний?
Чи сам себе нищить цей рід безталанний
Що днями й ночами Карпати зтинає
Сокиру підострить і знов начинає.
Так сумно дивитись на зруби і зтини
Смереки самітні немов сиротини
На пні задивився а серденько коле
Такого би краще не бачить ніколи.
Парище
2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854473
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.11.2019
автор: Мартинюк Надвірнянський