Я була на побаченні, Біля тебе постояла,
й було сумно мені... ти лежиш у землі...
Я тебе не побачила, Я тобі повідомила,
все було, як у сні... ми поки що живі...
Ще тобі я повідала,-
всі новини земні..
І здалося побачила,
усміхнувсь ти мені...
І мене заспокоїла, Обеліск я погладила,
та усмішка твоя... і відчула тепло...
І мені вона значима, я стояла й не плакала,
й я щаслива була... як колись то було...
Хоч тебе й не побачила,
оновилася я...
Як до тебе балакала,
потепліла й земля...
Хоч не довгим побачення,- Ніби й квіти шепталися,
В нас сьогодні було... ті що я принесла...
Як колись дуже значиме,- Я тобі знов зізналася,
почуття ожило... що любов ще жива...
І мені відчувалося,
що почув ти мене...
Новизною світилося,
почуття це земне...
В обеліск я вдивлялася, Та хвороба вмішалася,
пригадалося все... і забрала тебе...
Доля гарно в нас склалася, Врятувать намагалася,-
бо ж любов над усе... і тебе, і себе...
Та хвороба сильнішою,-
від обох була нас ...
І кістлява зловісная,-
твій прискорила час...
Повернулась з побачення,- Я просила пробачення,-
я оновлена вся... врятувать не змогла...
Хоч тебе й не побачила,- І поїздка ця значима,-
не засмучена я... все ж для мене була...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854384
Рубрика: Присвячення
дата надходження 11.11.2019
автор: геометрія