Верба сивіє у долині,
В літах, давно немолода,
І чимось схожа на людину,
Усе довкола огляда,
Бо зна: примчить осінній вітер,
Над нею шаблю занесе
І обруба-оголить віти,
Жбурляти листя буде все.
Птахи уже не завітають
До сиротливої верби
Ані тоді, коли світає,
Ані у інший час доби.
Хіба що каркання ворони
Вербиці раптом сповістить
Про сніг, що скоро небо зронить.
Верба все осені простить.
05.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854291
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2019
автор: Ганна Верес