До вічності

До  неї  тулишся,  як  до  стіни,
Піщинкою  простору  та  часу.
Ліхтарику,-  негода  погасить
Морської  валом  хвилі  й  піни.

Мімікрію  бажань  уже  стягни,
Що  обсіли  тебе  всього  ласо,
Чекаючи  плід  вічного  Спаса
З  рук  істини  ніколи  не  рони.

В  небі  ночі  грає  світло  зірки,
Що  згинула,  посилає  привіт
Вічністю  говорячи  без  бірки.

Під  пресом  ваг  спожитих  літ
Впадеш  у  миті  Всесвіту  дірку,
Що  трусить  пил  зоряних  віт.
         (Сонет)

15  липня  2009  р.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854185
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 09.11.2019
автор: Володимир Кепич