По світу йде….

По  світу  йде  луна  осінніх  снів,
Серпневих  спогадів  нанизує  намисто.
Цей  листопад  неначе  одурів  -  
Нас  бавить  сонцем  з  неба  променисто.

У  сурмах  ранку  ще  не  чути  нот
Від  увертюр  осніжених  симфоній.
Та  наближає  грудень  свій  цейтнот
І  сипле  срібло  вже  мені  на  скроні..

Осінніх  снів  ще  шириться  луна,
В  ній  ллється  відгук  бабиного  літа.
Твій  теплий  усміх  повз  мене  мина...
І  як  тепер  самотні  очі  гріти?

...А  листопад  здіймає  заметіль,
І  золото  вже  змішує  з  іржею.
Передчуття  віщує  звідусіль:
Не  омине  спокута  за  межею.

О  сни  осінні,не  лишайте  нас
В  заметах  долі  між  землею  й  світлом!
Хай  ваш    бринить  меланхолійний  вальс,
І  залишає  серце  ще  розквітлим.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854087
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2019
автор: Вадим Димофф