Ранок застряв у густім сіроокім тумані,
З липня не чути гучного зозулі «ку-ку»,
Роси, настояні на новоквіті дурманів,
Стежечку виткали сріблом мені в моріжку.
Вдягши на себе із рос голубу вишиванку,
Ранок підставив для дня молодече плече.
Стихли пташок молитви (то ранкові співанки),
І тільки час непомітно для ока тече.
Сяду на весла до нього в човен я чарівний,
Щоби пізнати незвідані далі життя,
Долю заставлю служити мені, мов царівні,
Правди зерно відділяти навчусь від сміття.
23.10.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853972
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2019
автор: Ганна Верес