Олег Федотов. Мама друга

Мама  друга

–  А  раптом  залишилось  жити  мало?
Можливо,  Бог  не  дасть  і  півгодини?
Ти,  брате,  повідом.  Ось  номер  мами.
Як  призовуть  у  райську  військчастину.
Ти  знаєш,  ні  про  що  я  не  шкодую.
Тут  зрозумів,  що  значить  слово  «жити».
І  сподіваюсь:  ту  фатальну  кулю
Все  ж  одведе  матусина  молитва.
Востаннє  ми  ось  так  поговорили,
І  на  завдання  він  зібрався  згодом
За  півгодини,  я  почув,  що  вбили,
І  на  броні  приїхав  друг  двохсотим.
Стискаючи  паперу  шмат  в  долоні,
Почув  сигнал:  мережа  є.  Дзвонити?
Та  я  поїхав,  щоб  не  з  телефону
Дізналась  мама  те,  що  син  убитий.
Заплакала,  почувши,  закричала…
Я  теж  заплакав.  Наче  сина  мати,
Вона  мене  на  потяг  проводжала,
Просила  ще  до  неї  завітати.
Не  пам›ятаю,  як  його  ховали.
Лиш  пам’ятаю  сльози  на  могилі.
І  море  квітів,  що  труну  вкривали.
Всі  говорили,  як  його  любили.
Я  приїздив,  як  обіцяв  матусі.
Йшов  на  могилу,  говорив  із  другом.
І  заприсягся:  як  в  живих  лишуся,
Любитиму,  мов  рідну,  маму  друга.
Спи,  братику.  Земля  хай  буде  пухом.
Легких  доріг  тобі  за  небокраєм.
Я  знаю:  ти  все  чуєш.  Світлим  духом
Ти  поруч,  доки  всі  ми  пам’ятаєм.


 Оригінал:
-А  если  нам  осталось  очень  мало?
А  может,  нам  не  даст  Господь  и  полчаса,
Ты  позвони  брат,  если  что,  вот  номер  мамы,
В  разведку,  если  позовут  меня  на  небеса.

Я  не  о  чем,  ты  знаешь  –  не  жалею,
Я  понял  здесь  –  что  значит  слово  «жить»
Ещё  увидишь,  братка,  я  сумею
С  любого  боя  выйти,  дослужить.  -

В  последний  раз  мы  с  ним  тогда  поговорили
Ушел  в  разведку  он,  спустя,  каких-то  пять  минут,
А  через  пол  часа,  услышал,  что  убили,
И  на  броне  его  200-го  везут.

А  я  в  руках  сжимал  кусок  бумаги
В  кармане,  сеть  поймавший  телефон  звучит,
Я  не  звонил,  а  сам  приехал  к  его  маме
И  рассказал,  что  сын  её  убит.

Она  меня  тогда,  рыдая  обнимала,
Я  сам  не  мог  сдержаться  и  рыдал,
Потом  на  поезд,  она  словно  сына  провожала
И  попросила,  чтобы  чаще  приезжал.

Не  помню,  как  его  похоронили,
Я  помню  только  плакал  возле  каменной  плиты
Все  говорили  как  его  любили
И  на  могилу  падали  горой  цветы.

Я  приезжал  к  нему,  как  только  было  время
Я  говорил  с  ним,  точно  как  тогда,
Я  жив  остался  -  это  моё  бремя
И  с  этим  жить  придется  мне  теперь  всегда.

Спи  брат,  земля  пусть  будет  пухом
Тебе,  желаю  мягких  облаков,
Я  знаю,  ты  всё  слышишь,  бродишь  рядом  –  духом
Я  не  забуду  Брат–  твоих  последних  слов.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853965
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2019
автор: макарчук