У мене всередині пусто й від того стає лячно.
Та, може, Всевишній змилостивиться і дістане з своєї заначки
Для мене нове серце.
А поки болить замість серця велика пуста дірка
Хтось мною уже награвся, а хтось - одяга на примірку
Хтось кинув отруту з надії і теплого слова.
Я все розумію. І починаю знову.
Хтось корчить сенсея, хтось - критика, хтось за гурмана.
Всі вірять в диво, та дива так і не стане.
І нині тут холод, синоптики не збрехали -
Місцями сльозить, а місцями не видно - тумани.
...
Сміюся навзрид і навіть зовсім не лячно...
Не треба мені тих сердець із якихось крайніх заначок!
Хай просто посеред цієї кімнати ми будемо спати.
Ми!..Будемо спати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853631
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2019
автор: Тетяна Хвильова