Надмірна печаль

коли  іржаве  гілля  тоне  у  лоні
свинцевих  дощів
який  доречний  цей
як  завжди  запізнілий  жаль
ця  мокра  оголеність  і
надмірні  сутінки  осені

треш  червоні  очі
на  зупинці  під  лісом
позаду
м’яке  літепло  червоного  золота
але  небо  як  цинкові  ночви
ця  печаль  як  невгамовний  чос

хлюпаєш  носом
краплі  роси  стікають  за  комір
знеможений  капітулюєш
перед  цим  надміром
перед  цими
карколомними  перспективами  

листя  по  кісточки
потім  по  кісточки  буде  снігу
обіцяють  небувало  сувору  зиму
втім  як  завжди  щороку
слід  забитись  у  барліг  і
не  прокинутись  навесні

нарешті  торкнулось  потилиці
ковзнуло  спиною  звело  живіт
відчуваєш  навіть  полегшення
поки  тремтиш  від  холоду
трохи  відпускає  ця
надмірна  печаль

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853442
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2019
автор: Sulla Felix