… Як у вечері зібрались
Десь годин отак у сім
Говорили, розмовляли
Батько з сином із своїм.
- Розкажи, хоч по секрету,
Любий татку, поясни –
Ось написано в газеті,
Що з’явились несуни.
Знаю, кури є несучки,
Несуть яйця ж бо вони.
Хто ж – ці? Пташки, чи гадючки?
Чи несуться несуни?
Чи несун сидить на яйцях,
Чи він родиться живим?
Не доводилось стрічаться
В зоології із цим.
- Ну, й питань у тебе, сину!
Що ж, хоч я й не ерудит,
Та скажу: несун – людина,
А точніше – паразит.
Паразитам, як на диво,
Ще застійної весни
Дали назву, (та красиву!)
Поетичну – несуни.
Геть красиві закарлюки!
Це злодюги ось в чім суть.
Все, що трапиться під руку,
Те, з роботи і несуть.
Ці суспільства черви, сину,
Його ж тілечко гризуть!
Їх у нашій медицині
Трихінелами зовуть.
Вони серце прогризають,
Шлунок, мускули й кишки,
І на тілі виступають
Пухирі і гнояки.
І доводиться людині
Жах, як мучитись, конать!
Вона запросто загине,
Як її не врятувать…
…Будемо вірити тепер ми,
Що діждем хороших днів,
Як пощезнуть оці черви,
Як не стане несунів!
08.04.1988
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853347
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 01.11.2019
автор: САВИЧ