По полю гуляємо з тобою,ми одні,
і ти ховаєш ромашку,у своїй руці.
Обнявши,прошептала ти,мені-
кохаєш мене милий,ти чи ні?
Від дивних слів я,аж притих,
бо сумнівів тобі давати -я неміг.
Тому без роздумів,нарвав я,квіти польові,
і цей букет,обнявши,подарував тобі.
І крикнув в голос,хай чують всі-
викинь ромашку і не тримай її в руці.
Щоб не ворожила, на кохоння,ти по ній,
бо я тебе кохаю,ти моя -а ,я навіки твій.
Повір мені,почуй мої слова,
тебе одну кохаю,мого життя душа.
І сумніви,як ту ромашку,викинь назавжди,
та ніжно,ніжно-поцілуй мене і обніми.
А твої волоси,так ніжно,вітер колихає,
на цій землі,як я -тебе ні хто,так не кохає.
І щоб ромашки,чи сумніви,ти не тримала в голові-
для мене ти,є квітка,що ароматом кохання,лине на душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853249
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2019
автор: Бабич