Корабель

Пече  так  сонце,  незважаючи  на  воду  під  ногами,
Виною  штиль  душі,  що  плеканий  журбою,
Цей  човен  так  надійно  в  шлюбі  з  ланцюгами,
Що  вже,  здається,  не  побачить  він  нічого,  крім  прибою...

Не  вирушить  раптово  десь  удаль  до  горизонту,
Й  не  втоне  зі  світилом  на  краю  землі,
Мабуть,  вже  не  розмиє  той  далекий  рівний  контур,
Намалювавши  безкінечність  на  морському  полотні...

Зійде  на  сушу  й  розлетиться  попелом  у  пам'ять,
Й  згниє  ніколи  не  блукавший  корабель...
Якщо  у  цю  хвилину,  ТУТ  І  ЗАРАЗ  далі  не  поманять!
І  не  зніме  із  якоря  посохшу  акварель.

Вдихай  же  в  груди  свіжий  запах  майбуття,
Й  наповнюй  ці  полатані  вітрила,
Душевна  смерть  перетбачає  вороття,
Тільки  тепер  вже  очі  не  сліпі,  в  зіницях-сила!

Лови  цей  свіжий  бриз,  бо  настає  світанок,
Навчись  літати  в  вільних  цих  птахів,
І    навіть  як  зустрінеш  на  шляху  серпанок,
Знай,  у  бурхливого  моря  нема  берегів...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853087
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2019
автор: Іля Яр