Коли власні думки не дають спати,-
Виходить: я раба власних думок.
Точніш, того, хто зміг їх нав’язати.
Невидимий, класичний, святий Бог.
Так і замкнулось таємниче коло.
В нім я – ніщо. Що прийде, те й моє.
Така дісталась нецензурна доля.
Та іноді прозріння дістає.
Я ж вмію зосередитись на чомусь
Коли проблеми. Думка – скальпель, бич.
А потім знову лінь, чи якась втома,-
То ж знову долю – геп,- до божих пліч.
Так і живу. То долю візьму в руки,
То відпускаю, голою в світи.
Ніяк не оберу напрямок руху.
А все тому – не знаю куди йти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852882
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.10.2019
автор: Пісаренчиха