Вже життя до кінця наближається,
Та змиритись не хочеться з цим...
Ще нам доля бува усміхається,
І у мріях вогонь, не лиш дим...
Хоч слабкі ми, та не заморожені,
Ще долаємо жовті стежки,
І думками своїми охоплені,
Та вперед усе ж йдемо таки...
Вже пора наша тьмою наповнена,
Не рахуємо дні золоті...
Листям й снігом душа запорошена,
Й дуже важко бува в самоті...
Все пригадуєм ми з задоволенням,
Свої кроки й роки золоті...
Про стежки ми ще мрієм несхожені,
Мрії наші й тепер, як тоді...
Хоч бува у путі спотикаємось,
Та спинятись не хочемо ми...
І за справи невдалі ми каємось,
Живемо як завжди між людьми...
Хоч буває у мріях блукаємо,
Наші нерви складають життя...
Ще бува й кулаки ми стискаємо,
Не впадаєм у самобиття...
Дітей, внуків і друзів ми маємо,
Й розуміємо ритми нові...
Допомоги й порад не чекаємо,
Слава Богу, що ми ще живі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852290
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.10.2019
автор: геометрія