Візьми мене за руку, мій коханий
І поведи у пам’яті сади,
Там, де цвіло колись наше кохання,
Чи знайдемо доріженьку туди?
Ні разу ми туди не повертались,
Чому́сь не оглядалися назад
І згадувать все краще перестали,
Аж поки не відцвів кохання сад.
І в тихий час осіннього смирення
Через холодну прірви пустоту
Зболіле врешті виникло бажання
Разо́м згадати юність у цвіту́…
Коли для нас усе було́ так мило,
Всі квіти і пташки́ були для нас,
На все кохання нам давало сили,
То був найкращий наш з тобою час…
Та водночас збирались чорні хма́ри,
Пронісся поміж нами буревій,
І щирого не стало вже кохання,
Ти поруч був, але уже не мій…
Не знаю, що ти зараз відчуваєш,
Чи тихо на душі, чи водоспад,
Але я й досі часом сподіваюсь
Знайти дорогу в наш чарівний сад…
21.10.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852219
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.10.2019
автор: Галя Костенко