З дитинства стежку чарівну,цю памятаю,
веде до хати батьківської-точно знаю.
Ще малюком по ній я мандрував,
в школу ходив,й дівчаток провожав.
І ось тепер іду,до батьківської хати,
де вже сиві,чекають батько й мати.
Зі мною теж,крокують і мої дітлахи,
за ними ми,з жінкою і теж не молоді.
Розповідаю історію свого дитячого буття,
тепер і зрозумів-з стежкою повязане усе моє життя.
Я дуже хочу,щоб стежка ця не заростала,
бо стежка чарівна-вона знає де батько й мама.
Хоч весь час у гору піднімаємося ми,
та втоми не відчуваємо-бо там наші батьки.
І стежка,що встелена зеленою травою,
веде нас впевненою і легкою ходою.
Ця стежка чарівна-пояснюю я дітлахам,
щоб не заростала,не забувайте батьків і мам.
Хай стежка ця буде,протоптана роками,
онуки і діти,щоб батьків не забували.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852178
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.10.2019
автор: Бабич