Чомусь пальці писали в кінці «тобі…»

[i]Я  вже  палю  десяту  цигарку  за  останні  30  хв  ,  сподіваючись,  що  цим  випалю  ледь  живі  залишки  моєї  душі  та  пам’яті.  Людина  –  істота  живуча,  бо  добре  виправдовує  цей  клятий  тваринний  інстинкт,  який  з’являється  взагалі  не  там  ,  де  потрібно.  Шукаю  вимикач,  аби  його  приглушити  назавжди,  та  все  криві  пальці  не  знаходять  на  стінах  моїх  легень  маленької  білої  пластмасової  кнопки,  яка  б  припинила  нікому  не  потрібну  прелюдію.  Цей  світ  мене  потрохи  випльовує.  Тільки  от  питання:  чим  заслужив  на  це?
Я  все  колись  думав,  що  душа  десь  в  легенях.  Коли  виріс,  зрозумів,  що  вона  в  голові,  а  деяким  взагалі  пощастило.  Я  їх  називаю  Божими  любимчиками.  Їх  святий  дядько  поцілував  у  дупу  і  сказав  їм  :  «Ця  дупа,  ці  дві  половинки,  вам  згодяться  для  великих  справ!  Нею  ви  підкорите  світ!»,  а  іншим  ,  не  таким  щасливим,  повідомив  :  «Ось  вам  душа  ,  не  знаю,  що  то  таке,  але  на  здоров’я»  .  –  І  викинув  у  паршивий  світ,  де  людей  з  душею  швидко  топчуть  підошвами  в  пекельне  спагеті,  де  тебе  зв’язує  нікчемність,  ницість,  невпевненість,  самовідданість,  наївність  і  т.д,  а    гарні  дупки  люди  топчуть  цілунками  у  ті  дві  половинки.    Так  і  живемо.
Не  знаю  до  кого  я  це  пишу,  не  знаю,  чи  ці  слова  до  когось  дійдуть,  але…  сподіваюсь,  що  я  не  один  такий.  Сиджу  на  балконі  ,  пишу  під  звуки  гарячих  стогонів  моїх  диких  сусідів  і  викурюю  уже  дванадцяту  цигарку.  Пішла  35  хвилина.  
Кіт  ластиться  до  моїх  ніг  і  нявчить,  ніби  зараз  не  жовтень,  а  березень.  Може,  таким  чином  він  намагається  виразити  братерську  підтримку,  типу  :  «мряяв-бррат-мррр-  тинеодин-няяяв».  Хоча..  хто  його  зна,  може  знову  матюкається  на  мене,  бо  забув  покормити  зранку.
Година  ночі,  а  так  ще  багато  хочеться  написати.  Не  знав,  що  слова  рятують…
Лягатиму  спати.  Один.  А  потім  прокидатися.  –  Теж  один.
Писатиму  ще…
Чомусь  пальці  писали  в  кінці  «тобі…»,  але  зупинились,  злякались,  що  пишуть    щось  божевільне  та  ідіотське,  адже  адресата  нема.
–  Чи  є?[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2019
автор: дівчина з третього поверху