Задеренчав будильник...О, Боже! Чого було швендяти ніччю і не спати? В ім'я чого? Хто від цього виграв? Манюню цьомаю сонненьку в обидві м'якенькі щічки і притримуючи , саджу на горщик.Алюся вже розлупила повічки і розповіла, як до неї вночі приходив "Хо". Цей казковий герой, придуманий нею ще в тому віці, коли не вміла сказати "мама". Міфічний Хо з'являвся їй на чийсь стукіт у двері. І вона з широко розплющеними очима страхалась того і відразу притихала в бешкетуванні. Цей Хо не раз допомагав мені її заспокоїти та заколисати. Але, одне було ясно: Хо - це щось не дуже приємне дитині.
Дорога в садочок пролягала через парк.- Дивись, доцю, який танок у листочка! І як пишається своїми коралями калина, -промовляв попереду йдучий татко одногрупниці моєї Масяні. Оце тато! Таких не буває,-подумалось мені. День і ніч виховує свою красуньку-доцю: дорогою в садочок, на танці, до магазину... Не витримую: " Привіт! Будь-ласка, заведи і мою в групу- у мене о 8.00 дзвінок, вже запізнююсь"...На ходу роздягаю Алечку, даю цукерочки з печивом ( це, щоб дружили діти) і біжу...
Вже на сходах до учительської зустрічаю колегу:"Пам'ятаю. ти хотіла продати піаніно. Ще в силі твоя пропозиція? Скільки? Купую вже." - Сто баксів, -вимовила Іванна Омелянівна .
-Тримай!-швиденько даю їй гроші , похапцем розповідаючи причину такої нагальної покупки. Дзвінок на урок не дав нам вволю виговоритись одна одній про своїх половин. Наші чоловіки- колишні колеги. Ми давно дружимо сім'ями і мені краще було поплакатись Іванці, аніж будь-кому з родичів.
У багатьох з нас мало не спільна біда. Особливо в дружин шоферів. Правду в пісні співають :" ...де заночує,там і коханка". Це про них. Це правда. І те,що побачивши в кінці зміни шлагбаум в гараж, у них, як в собаки Павлова слина, з'являється рефлекс випити. Це основний контингент пивних забігайлівок. Вони знаються з всілякими " сонечками", " котиками", " рибочками"...Їх же при дружинах називають вокзальними повіями...( Ніби ті повії з хлопчиками гуляють)
-Це кому?,- запитала Алюнька, побачивши, як дебелі дядьки тягнуть інструмент на наш 8 поверх.- Вам, -відповідаю.- Ти ж хотіла бути тьотею, яка на свята грає діткам на піаніно. Ось вона, твоя мрія...
Не знала, які вимоги до нинішніх дітей при прийомі до музшколи, але знала напевне- мої грати будуть.
Розвиток! Це- найперше, до чого прагнуть адекватні батьки. Можливо, не стануть Ростроповичами чи Шишкіними, але мізки з дитинства слід ставити на правильні герци. Бо не вкладатимеш в розвиток- рано чи пізно, вкладатимеш в деградацію. По любому! (далі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852104
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2019
автор: СУЛ