Мама і син

-  Чому  синочку,  зажурився?
Так  низько  голову  схилив?
-  Пригадую,  як  у  дитинстві
я  безтурботно  собі  жив.
Пригадую  свою  матусю,
що  піклувалась  день  і  ніч.
Щоб  було  в  хаті  щось  поїсти,
була  натоплена,  щоб  піч.
І  всюди  був  у  нас  порядок,
у  домі,  в  полі  і  в  саду.
І  як  вона  з  усім  справлялась
до  голови  не  прикладу.
-  Синочку,  я  ж  тебе  люблю
-  І  хоч  вона  така  тендітна
все  намагалася  сама.
-  Синочку  мій,  дитино  рідна,
тебе  жаліла,  берегла.
-  Про  доброту  її  сусіди
іще  говорять  й  дотепер.
Усе  віддасть,  нічого  не  шкода.
-  Отак  учила  я  й  тебе.
-  Голодний  хто  -  то  нагодує.
Хто  замерз  -  того  вона  вдягне,
нікого  не  проігнорує.
-  Отак  учила  я  й  тебе.
-  Як  жаль,  що  іноді  не  слухав
ті  мудрі  мамині  слова.
Якби  не  пропускав  крізь  вуха,
то  матінка  була  б  жива.
-  Синочку,  то  пришла  пора.
-  Можливо  я  б  її  зберіг.
-  Ні  синку,  ти  б  уже  не  зміг.
На  все  на  світі  воля  Божа.
-  Без  неї  жити  я  не  зможу.
-  Ні-ні,  синочку,  ти  живи.
Я  ж  не  пропала  в  нікуди.
Я  стала  янголом  твоїм,
Господь  дозволив  це  мені.
Я  буду  завжди  із  тобою
хоч  ти  й  не  бачиш,  за  спиною.
Ти  будь  счастливим  у  житті,
щоб  радісно  було  мені

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851977
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 19.10.2019
автор: TaniaNev