Вкривали промені багрові
Й з’їдали серце,наче міль:
Не заслуговує любові
Той, хто приносить людям біль.
Це не змінити з плином часу
Чи з переходом поколінь.
Стандарт уже виходить в маси,
Я ж позбуваюся видінь.
Судити інших всякий може,
Вину скидати – всяк мастак.
Сприймати правила вороже,
Як град існуючих атак.
Забуте слово - справедливо,
Забута честь, забутий тон.
Ми теж забудемось у зливі
Й назавжди вимкнем телефон.
До поки хтось втрачає сором,
Об нього гострять язики,
Кидають натяки прозорі,
Встромляють лезами чутки.
І можуть без вогню диміти,
Аби темніше стала ніч,
Але ЇМ варто зрозуміти
Страшенно очевидну річ:
До поки люди у задумі,
Їх не обходить цілий світ,
Що танув у своєму шумі,
Лишаючи єдиний слід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851331
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.10.2019
автор: Asket