Ранок почнеться холодним
подихом вітру в віконце,
в котре ще декілька днів тому
ніжно світило сонце.
За вікном стоятимуть пожовтілі
дерева, я дивитимусь пильно,
закутаний в пледа.
Не можливо не глядіти у небо,
отже, для чогось так треба,
і, мабуть, в цьому є потреба...
Та, насправді, осінь здавлює
ребра і нагадує про усе,
що давно вже минуло.
Чули б ви, як вона зітхнула,
коли спогади все ж від мене
почула, і вона на собі відчула
меланхолію та ностальгію.
Після цього всі листя з дерев
злетіли, хоч не всі пожовтіли.
Та красуня вже їх не жаліла.
Того дня рано стемніло.
І мені дуже кортіло
подивитися знов у вікно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851088
Рубрика: Верлібр
дата надходження 11.10.2019
автор: Кирилл Падухевич