На побачення осінь іде,
Злото -срібло з собою несе
У барвистії шати убрана,
Та чи буде вона кохана?!
Вітер дужий її зустрів,
Зняти одяг із неї зумів,
Цілував її до безтями,
Уже личко було із сльозами.
І розплів її довгії коси,
Потім жбурнув її у роси.
І заплакала осінь з болю:
- Я до тебе іду з любов'ю!
А ти в роси мене жбурляєш,
Ти не любиш мене, не кохаєш!
Проте вітер на те не звертав,
Знову осінь тулив, пригортав,
Взяв на руки свої і поніс.
Недалеко виднівся ліс...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850986
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2019
автор: Haluna2