М’які килимочки нам осінь гаптує
З намоклого листя і стомлених трав.
Вітри ще загнуздані, ще не лютують
Під склепом високим вечірніх заграв.
Закудланий жовтень у хмари осінні
Позиції власні покірно здає.
Щораз пробирається холод у сіни*,
Питає господаря: «Топливо є?»
А той посміхнеться у вуса недбало:
«А як же? Не вперше. Про тебе я чув.
Поліна в дровітні. Піду, нарубаю.
Коли затоплю, буде тепло плечу.
Нічим мене, осене, не залякати:
Зерна у амбарі припас до весни,
Та зиму ще рано до нас закликати,
Ти і листопаду також поясни».
6.10.2019.
* – маленька прихожа у старих будинках.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850960
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2019
автор: Ганна Верес