Прилетіла весна і проміння пряде на балконі,
де старенька застигла, неначе зрослася зі склом,
все вдивляється в даль і хустинку затисла в долоні,
а думки, як птахи, повертають у рідне село.
Там у неї в саду розцвітає замріяна вишня,
а трава у дворі атакує самотній поріг...
Це уперше вона зустрічати лелеку не вийшла,
бо вже сила життя не тримає натомлених ніг.
Ні на що не грішить - добрі діти і чемні онуки -
гідний спадок лишає вона після себе Землі,
та не вміє тримати без діла натруджені руки
і невидимі крихти усе витирає на склі.
Поривається вдень стіни кахельні в кухні протерти,
скатертину розправити, порох змести на столі...
Молить Бога вночі, щоби тільки зимою не вмерти,
бо могилу копати так тяжко у мерзлій землі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850905
Рубрика: Нарис
дата надходження 09.10.2019
автор: меланья