Ув осінь заблукали ми з тобою
І потонули в першій сивині,
Окрилені ще з юності любов’ю
Йдемо, за руки взявшись, по землі.
І хоча осінь – то не красне літо,
Та душі наші – вогники тепла,
Тому й родинне древо наше в цвіті,
Тож не дарма ріка життя текла.
Краса осіння – не весни розмаї,
Та наша не у сірих кольорах,
Надія й віра нас в житті тримає,
Бо ж у гніздечку з нами дітвора.
Нам не про сум шепочуть темні ночі,
Хоч є осколки й давньої журби,
Твої для мене найдорожчі очі
Зорею все життя були якби.
В житті є місце спеці і морозам,
Вітри і тиша – все також бува,
Хай сяють тільки щастям наші сльози,
А у серцях карбуються слова:
«Ув осінь заблукали ми з тобою
І потонули в першій сивині,
Окрилені ще з юності любов’ю
Йдемо за руки взявшись по землі».
3.10.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850725
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2019
автор: Ганна Верес